Військові метаморфози: Як "Злая" покохала "Торбу", "Панда" стала "Падлою", а "Соловейко" - "Схудлою" (відео)

Юлія - боєць 93-ї окремої механізованої бригади. Зараз їй 23 роки. Вона народилася в багатодітній сім`ї в Дніпрі. Разом із трьома сестрами брали участь в дніпровському Майдані.

Юлія  - боєць 93-ї окремої механізованої бригади. Фото gazeta.ua"В Кримському на Луганщині вже не така війна, як колись. Тут не можна взагалі стріляти. За постріл посадити можуть. Бо у нас перемир`я і Мінські домовленості. По нас луплять зі всього. Не давно село накрили з "Градів". Треба створювати якісь диверсійні групи. З цими домовленостями сепарів ніяк не перемогти, - каже Юлія Горничар, пишуть Патріоти України із посиланням на Gazeta.ua.

Дівчина - боєць 93-ї окремої механізованої бригади. Зараз Юлії 23 роки. Вона народилася в багатодітній сім`ї в Дніпрі. Батько далекобійник та мама вчителька виховують 6 дівчаток. Разом із сестрами брали участь в дніпровському Майдані.

"Часом їздили в Київ. Пам`ятаю як 18-го лютого ми з подругою Марійкою і теперішнім побратимом "Равликом" залишились дивитися за речима в Жовтневому. Менти почали захоплювати його і нас затопили в підвалі. Ми вибрались на 4-й поверх і ховались там. Було страшно, що нас знайдуть і будуть знущатись. Якийсь хлопчина, який був теж з нами, нас звідти вивів", - пригадує дівчина.

Бійці-добровольці "Карпатської Січі", друзі Юлії, після Майдану поїхали на війну. Покликали сестер допомагати на кухні та складі. Три сестри покинули справи в Дніпрі і поїхали до побратимів на передову.

Спочатку була я "Січеславська", моя сестра "Соловейко" і третя, "Панда". Наш друг з 93-ї, "Артист" "Панду" почав називати "Падла", бо та єдина з нас не підписала контракт. Мене перейменували в "Заю". Якось накричала на хлопців, то вони почали казати "Злая". І "Соловейко", тепер "Схудла", з позивного можна зрозуміти чому

З добровольчої "Карпатської Січі" Юля вступила в 93-ю бригаду. Там знайшла своє кохання, бійця на позивний "Торба".

"Я і не думала, що йому подобаюсь. Минулої осінні, стояли на позиціях поряд, говорили по телефону. Передавали інформацію. На кінці розмови він каже: "Юля, я тебе кохаю". І кинув трубку", - каже з усмішкою на обличчі дівчина.

З літа 2015 року "Зая" була на передових позиціях навколо Донецького аеропорту

"Ввечері на шикуванні кажуть, що я їду в Водяне, там 2 тижні пробула. Потім 2 тижні в Пісках. Ну так і почалось. Потім ми заступали на "мурашник" біля аеропорту в Пісках. Класно було тоді", - пригадує Юлія.

"Мурашник" - це найближча позиція наших військових до сепаратистів у Пісках на Донеччині. Позицію вдалось відбити, після захоплення терористами ДАПу в січні 2015 року.

"Я пам`ятаю, як перший раз потрапила під обстріл. Було страшно. Ми були на "Броварах" в підвалі, у сусідній будинок потрапила міна. Ми почули, як все розірвалось. Іншим разом, було тихо, йшла до медиків через город. І саме по ньому почали класти. Відчуття словами не передати", - каже боєць.

Зараз дівчина з побратимами захищає околиці села Кримське на Луганщині. Це крайнє село підконтрольне Україні.

"Тут я кухар і допомагаю хлопцям з документами. "Торба" старший сержант, у нього багато паперової роботи", - каже Горничар. До війни дівчина працювала діловодом.

Колись я постійно заступала на позиції і стріляли з усього. То хіба з СПГ не постріляла, не вийшло

Найважче для Юлії на війні — втрата друзів.

"Оса", Володимир Цісик - старший лейтенант в ЗСУ. А для нас — генерал, його слухались усі. Це була гарна людина, йому 23 чи 24, а його вже нема. "Бармен", Євген Садовничий і "Мисливець" Мирослав Мисла, друзі "Оси", теж загинули. Мисла був націоналіст, такий патріот. Він був класний. Шкода, що їх нема", - зі сумом каже "Зая".

Для дружин побратимів дівчина стала подругою. Для самих бійців сестрою, яка не відмовить в допомозі.

Чоловікам з жінкою легше бути відвертими

"Тут потрібна жіноча компанія. Щоб хлопці могли просто поговорити. Питають поради щодо своїх дівчат, розказують, що у них в сім`ї відбувається", - розповідає дівчина.

Каже, фронт набрид - одні і ті ж люди навколо. Але і повертаючись додому, нема того, що хотілося.

Ті, хто на гражданці, вже звикли до війни більше, ніж ми

"Їм вже всеодно, що тут робиться, скільки у нас 200х (загиблі) і 300х (поранені). Але сподіваюсь, що українці піднімуться", - з посмішкою каже "Зая". Одночасно встає з ліжка і підкручує рацію. Слухає інформацію про обстановку. Каже: "Мушу йти. У сепарів вечірнє обозління. Маємо бути готові до всього".

Опублікував: Олена Сім
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Завтра починається Великий піст: Що можна робити, а чого не варто - роз'яснення пастиря

неділя, 10 березень 2019, 10:07

З початком Великого посту люди починають задумуватись над тим, що можна, а чого не можна робити під час постування. На сім тижнів православним слід утриматися від розваг, скоромної їжі, грішних помислів і вчинків. Але пам'ятайте - не потрібно зводити п...

"Хитати човен" для українців - це не спосіб перевернутись та втопитись, це єдиний спосіб, щоб прискорити його рух", - Юрій Бутусов

понеділок, 20 березень 2017, 0:42

У бурхливому морі боятися треба не усіх тих, хто качає, і не того, що все гойдається. Україні потрібно боятися не громадянських протестів, а зупинки реформ. Таку думку висловив на своїй сторінці в Facebook журналіст і головний редактор сайту "Цензор.НЕ...